Зобов’язання із відшкодування шкоди, його елементи та підстави (умови) виникнення.  Способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого.

Зобов'язання із заподіяння шкоди можна поділити на дві групи виходячи з такого критерію, як характер дій, якими завдається шкода. До першої групи належать зобов'язання із заподіяння шкоди неправомірними діями, або деліктні зобов'язання (від лат.- правопорушення). Друга група - це зобов'язання із заподіяння шкоди правомірними діями.

Правило про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями, закріплено у ч. 1 ст. 1166 ЦК, відповідно до якої "майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала". Таке широке формулювання дозволяє застосовувати положення ст. 1166 ЦК до абсолютно будь-яких випадків заподіяння недоговірної шкоди неправомірними діями. І при цьому не обов'язково, щоб конкретний випадок був спеціально передбачений в ЦК або інших нормативних актах. У ч. 1 ст. 1166 ЦК отримало відображення так зване правило генерального делікту, якого достатньо для відшкодування будь-якої шкоди, завданої особистим немайновим правам або майну особи.

Суб'єктами цивільно-правових зобов'язань із заподіяння шкоди можуть бути будь-які особи, які можуть вступати у цивільні правовідносини. Це фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Як і в будь-яких інших зобов'язаннях, у зобов'язаннях із заподіяння шкоди існують дві сторони: кредитор і боржник.

Об'єктом зобов'язання із заподіяння шкоди є відшкодування, яке боржник (відповідальна особа) зобов'язаний надати потерпілому. Воно може виражатися як у формі відновлення майнової сфери потерпшого в натурі, так і у формі компенсації завданих збитків.

Незалежно від відшкодування шкоди в натурі або грішми особа, яка заподіяла шкоду, відшкодовує її в повному обсязі, включаючи і неодержані доходи (упущену вигоду) - абз. З п. 7 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" в редакції від 29.12.2007 р.

Зміст зобов'язання із заподіяння шкоди випливає із положень ст. 1166 ЦК, відповідно до якої це є право потерпілої особи вимагати відшкодування шкоди, заподіяної її майну або особистим немайновим правам, та обов'язок відповідальної особи надати таке відшкодування. Відшкодування потерпілому заподіяної шкоди припиняє деліктне зобов'язання.

Класичним є розмежування чотирьох умов цивільно-правової відповідальності. 

Зокрема: а) наявність завданої шкоди; б) протиправна поведінка; в) причинний зв’язок

між першими двома елементами; г) вина.