Порука. Порука є одним з видів(способів) забезпечення виконання зобов’язань,
який найбільш поширений для забезпечення виконання грошових зобов’язань, зокрема
тих, що виникають на підставі договору позики, кредитного договору тощо. Порука ви-никає на підставі договору поруки.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед
кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.
На відміну від неустойки, завдатку порука безпосередньо не спрямована на стимулю-вання боржника до належного виконання свого обов’язку– забезпечувальна функція поруки
проявляється у тому, що кредитор одержує додаткові гарантії виконання зобов’язання. Так,
поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково(наприклад, при
забезпеченні порукою зобов’язань позичальника за кредитним договором, поручитель
поручається перед кредитодавцем лише за повернення позичальником суми наданого
кредиту) або у повному обсязі.
ЦК не містить обмежень щодо кола суб’єктів, які можуть бути поручителями. То-му поручителем може виступати як фізична, так і юридична особа.
Як вже зазначалося, порука виникає на підставі договору поруки. Проте лише
факт укладення договору поруки ще не наділяє кредитора правом вимоги до поручителя.
Відповідальність поручителя перед кредитором настає лише у випадку порушення зо-бов’язання боржником.
У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і
кредитор відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Тому, керуючись у
цьому випадку ч. 1 ст. 543 ЦК, кредитор має право пред’явити вимогу частково або в по-вному обсязі як до боржника і поручителя разом, так і до будь-кого з них окремо.

Згідно зі ст. 556 ЦК після виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого пору-кою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов’язок боржни-ка. Такими документами можуть бути договір, акт приймання-передачі тощо.
До поручителя, що виконав зобов’язання, переходять усі права кредитора за цим зо-бов’язанням, в тому числі і ті, що забезпечували його виконання. Якщо основне зобов’язання
було забезпечене кількома різними поручителями, то кожний з них одержує право зворотної
вимоги до боржника в розмірі частини обов’язку, що виконана ним.
Боржник, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, згідно зі ст. 557 ЦК по-винен негайно повідомити про це поручителя. В іншому випадку поручитель, який також
виконав зобов’язання, забезпечене порукою, має право стягнути з кредитора безпідставно
одержане або пред’явити зворотну(регресну) вимогу до боржника. Право вибору у цій ситу-ації належить поручителеві. Поручитель має право на оплату послуг, наданих боржникові.

Гарантія. За гарантією банк або інша фінансова установа, страхова організація(га-рант) гарантує перед кредитором(бенефіціаром) виконання боржником(принципалом) свого
обов’язку(ч. 1 ст. 560 ЦК).
Забезпечувальна функція гарантії проявляється в тому, що вона як і порука, має на
меті в разі порушення зобов’язання боржником залучення до зобов’язання інших осіб. Проте
гарантія, на відміну від поруки, виникає на підставі одностороннього волевиявлення гаранта,
вираженого в письмовій формі. Разом з тим слід зауважити, що у будь-якому випадку, видача
гарантії неможлива поза волею боржника, попередньо вираженою у зверненому до гаранта
проханні.

Неустойка та її види.

Неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума або інше майно, яке боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання свого зобов'язання.

Неустойка, невипадково, є одним із найпоширеніших видів забезпечення виконання зобов'язання, оскільки, по-перше, підстави стягнення неустойки та її розмір, як правило, визначають самі сторони, а по-друге, для її стягнення немає необхідності доводити наявність збитків, достатньо самого факту порушення договору.

Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов'язання або до його частини, у формі додаткового платежу.

За підставами встановлення розрізняють неустойку:

o законну тобто безпосередньо передбачену в конкретному нормативному акті;

o договірну тобто таку, умови стягнення і розмір якої визначили самі сторони при укладанні договору. Якщо законом передбачений розмір неустойки, умови, а іноді й порядок її стягнення, то ці вимоги є імперативними, і сторони не можуть зменшувати розмір неустойки чи відмовлятися від її стягнення. Законодавець інколи визначає вищу і нижчу межу неустойки.

Якщо неустойка встановлюється в договірному порядку, то угода про неустойку має бути оформлена письмово, оскільки порушення письмової форми у даному випадку спричиняє недійсність угоди щодо неустойки, про це прямо зазначається у ЦК Україні.

За співвідношенням до збитків вирізняють чотири види неустойки:

o залікова,

o штрафна,

o альтернативна

o виключна.

Припинення зобов’язань.

Підстави припинення зобов'язань можна поділити на дві основні групи:

1) зобов'язання, які припиняються за волею сторін або однієї зі сторін (виконання, новація, залік, надання відступного, прощення боргу, одностороння відмова від виконання);

2) припинення зобов'язання незалежно від волі учасників (неможливість виконання, поєднання в одній особі боржника та кредитора, смерть громадянина, ліквідація юридичної особи).

Основною підставою припинення зобов'язання є його виконання.

1) Виконання зобов'язання - це вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати відповідно до договору чи закону, тобто передати річ, виконати роботу, надати послуги, відшкодувати шкоду тощо.

Боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматись від них, а кредитор повинен прийняти виконане. Вчинення боржником дій, прийнятих кредитором, і буде виконання зобов'язання.

2) Припинення зобов'язання зарахуванням. Зарахування припиняє зустрічні зобов'язання, якщо вони рівнозначні сумою. Практичне значення зарахування полягає у тому, що воно створює певні зручності для суб'єктів зобов'язання, звільняє їх від необхідності вимагати виконання вимог, скорочує кількість судових справ. Заява про зарахування є одностороннім правочином, вона породжує правові наслідки незалежно від згоди контрагента на зарахування.

 3)Новація (оновлення зобов'язання) - має місце у тому випадку, коли зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (ст. 604 ЦК).

.4) Передання відступного припиняє зобов'язання, якщо на те е згода сторін. Відступне - це певне майно, що передається замість виконання зобов'язання. Саме передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо) за згодою останнього і е підставою припинення зобов'язання. Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами (ст. 600 ЦК

5) Поєднання боржника і кредитора в одній особі.

Така ситуація можлива, якщо боржник придбає право вимоги, що належало раніше його кредитору. Наприклад, це може бути злиття юридичних осіб, спадкування, придбання майна тощо. Наприклад, громадянин, який знімав житло у приватному будинку, купує цей будинок. Таким чином, він набуває права кредитора щодо наймачів і стає начебто кредитором щодо себе - колишнього наймача.

6)Неможливість виконання припиняє зобов'язання, якщо вона викликана обставинами, за які жодна зі сторін не відповідає.

7) Зобов'язання припиняється також ліквідацією юридичної особи. На відміну від попередньої ситуації, таке припинення є загальним правилом. Ліквідація юридичної особи (боржника або кредитора) за загальним правилом є підставою припинення зобов'язання. Виняток становлять випадки, прямо передбачені законом або іншими нормативно-правовими актами (наприклад, вимоги потерпілих про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю, в порядку правонаступництва переходять до вищестоящої організації або до організації, зазначеної в рішенні про ліквідацію юридичної особи).

Строк (термін), місце і спосіб виконання зобов’язання.

Строк (термін) виконання зобов´язання може бути визначе­ний календарною датою або закінченням відповідного періоду часу, а також вказівкою на відповідну подію, яка обов´язково має настати. Належним визнається такий строк виконання, який встановлений законом, договором або випливає із суті зобов´язання.

Водночас на практиці виникають зобов´язання, строки вико­нання яких або взагалі не встановлені, або визначені моментом пред´явлення вимоги виконання кредитором. Наприклад, пере­дача речі в гардероб тощо. У цьому разі кредитор має право вима­гати виконання і відповідно боржник має право здійснити також виконання в будь-який час.

Однак обов´язок виконати таке зобов´язання покладається на боржника в семиденний строк з дня пред´явлення вимоги кре­дитором, якщо обов´язок негайного виконання не передбачений законом, договором або суттю зобов´язання.

Спосіб виконання визначається предметом і змістом вико­нання.

Якщо предмет зобов´язання пов´язаний з будь-якою єдиною річчю, що за своєю природою неподільна, виконання не може бути здійснено інакше, як шляхом передачі цієї речі боржником кредиторові відразу і в цілому.

Відповідно до закону або договору передбачається виконання зобов´язання частинами. Так, договір поставки передбачає пере­дачу продукції або товарів певними партіями.

Однак, якщо законом або іншою підставою, з якою пов´язане це зобов´язання, не передбачається виконання зобов´язання час­тинами або таке виконання не випливає із змісту зобов´язання, кредитор має право не приймати виконання зобов´язання, яке здійснюється боржником саме такими частинами. У такому разі належним визнається лише виконання, яке здійснюється в пов­ному обсязі у вигляді однократного акту.

 місце виконання встановлені для наступних зобов'язань:

Ø Зобов'язання про переданий у власність або у користуванняземельних ділянок, будинків, споруд або іншого нерухомого майнапідлягають виконанню за їх місцезнаходженням.

Ø Зобов'язання про передання товару (майна), що виникають на підставі договоруперевезення,виконуються за місцем здавання товару (майна) перевізникові.

Ø Зобов'язання про передання товару (майна), що виникають будь-яких інших правочинів,мають виконуватися за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), за умови, що це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання. 

Ø Грошові зобов'язаннявиконуються за місцем проживання кредитора(а якщо кредитором є юридична особа, то за її місцезнаходженням) на момент виникнення зобов'язання.