Право спільної сумісної власності.

Спільна сумісна власність - це власність двох і більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності на майно (ч. 1 ст. 368 ЦК). Для спільної сумісної власності характерною є невизначеність часток співвласників у праві на майно. Частка кожного із співвласників визначається лише у випадку припинення спільної власності (наприклад, при поділі спільного майна) або у разі перетворення спільної сумісної власності у спільну часткову власність. Таким чином, під час свого існування спільна сумісна власність навіть на мить не набуває характеру власності, що визначається за допомогою часток.

Вказане визначає особливості відносин спільної сумісної власності. У зв'язку з невизначеністю часток співвласники не мають права на розпорядження своєю часткою шляхом її продажу, міни, дарування тощо.

Право спільної сумісної власності виникає з підстав не заборонених законом. До них можна віднести закон, договір, рішення суду, заповіт тощо. 
Суб’єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні та юридичніособи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Спеціальними суб’єктами спільної сумісної власності ЦК виділяє також подружжя та членів сім’ї. Так майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власніс-тю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 60 СК майно, 
набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини(навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку(доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуально-го користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. 
Але СК передбачає випадки коли майно, набуте подружжям за час шлюбу, не може бути спільною сумісною власністю, а буде особистою приватною власністю лише одного із по-дружжя. Так, відповідно до ст. 57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. 
Особистою приватною власністю дружини та чоловіка також є: 
– речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли
вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; 
– премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги(за винятком випадку коли в судовому порядку буде встановлено, що другий з подружжя сприяв своїми діями(ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) їх одержанню); 
– кошти, одержані як відшкодування за втрату(пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. 
– страхові суми, одержані нею, ним за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них; 
– плоди, приплід або доходи(дивіденди) одержані від речі, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід(дивіденди) тощо.