Набувальна давність.

Однією з підстав набуття права власності є набувальна давність. Потреба у набувальній давності виникла з таких причин: втрата власником, який проволодів майном достатній проміжок часу, доказів, що майно належить йому на законних підставах і в судовому порядку не може довести своїх прав; у випадку пропоску строку позовної давності без поважних причин на звернення щодо повернення задавненого майна тощо. 

Набувальна давність характеризується певними умовами, а саме: володіння майном має бути добросовісним; таке володіння майном має бути відкртим, тобто особа не повинна приховувати, що вона не є власником майна, але володіє і користується ним як власник; таке володіння має характеризуватися строковістю тобто тривалість такого володіння має визначатися законом; безперервність означає, що такий строк, який визначений законодавством не може бути перервано чи зупинено, крім випадків(обставин) визначених законодавством. 

Відповідно до ст. 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і про-довжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном– протягом п’яти років, набуває право власності на це майно(набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. 

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред’явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п’ятнадцять, а на рухоме майно– через п’ять років з часу спливу позовної давності. 

Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред’явлення протягом цього строку позову про його витребування. 

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.