Позовна давність: поняття та види. Початок перебігу позовної давності.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. 

Цивільне законодавство України у зв’язку із багатоманітністю суб’єктного складу цивільного права, різноманітністю цивільних правовідносин встановлює позовну давність різної тривалості: 

1) загальна позовна давність (ст. 257 ЦК) – три роки; цей строк розповсюджується на всі правовідносини, окрім тих, що до яких встановлені спеціальні строки; 

2) спеціальна позовна давність (ст. 258 ЦК) – встановлюється щодо окремих видів правовідносин, які чітко визначені у законі. Вона знову ж таки, поділяється на дві підгрупи– скорочену позовну давність, тривалість якої становить менше трьох років, та більш тривалу(підвищену), тривалість якої перевищує три роки. 

Отже, згідно із ч. 2 ст. 258 ЦК, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 

– про стягнення неустойки(штрафу, пені); 

– про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації; 

– про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності(ст. 362 ЦК); 

– у зв’язку з недоліками проданого товару(ст. 681 ЦК); 

– про розірвання договору дарування(ст. 728 ЦК); 

– у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти(ст. 925 ЦК); 

– про оскарження дій виконавця заповіту(ст. 1293 ЦК). 

У ч. 3 та 4 ст. 258 ЦК зазначено, що позовна давність у п’ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману та позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.