Поняття та види представництва.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона(представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі: 

1) договору; в юридичній літературі представництво, яке виникає на підставі договору, називають добровільним(договірним), оскільки воно засноване на волевиявленні особи, яку представляють, яке виражене у відповідному правочині. Класичним договором про представництво є договір доручення, якому присвячена глава 68 ЦК. 

2) закону; в юридичній літературі представництво, яке виникає на підставі закону, називають обов’язковим(законним), оскільки його виникнення не залежить від волі особи, яку представляють, та представника, має для них обов’язковий характер і вини-кає у випадках та в межах, чітко передбачених законодавством. У ст. 242 ЦК, де йдеться про випадки представництва за законом, конкретно вказується тільки на два випадки представництва. По-перше, це представництво батьками(усиновлювачами) своїх малолітніх дітей(ч. 1 ст. 242 ЦК). По-друге, це представництво опікунами їхніх підопічних

– малолітніх дітей та фізичних осіб, визнаних недієздатними(ч. 2 ст. 242 ЦК). Цей перелік не є вичерпним, оскільки у ч. 3 цієї ж статті ЦК міститься вказівка на те, що законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа. На-приклад, відповідно до ч. 4 ст. 256-2 СК усиновлювачі є законними представниками всиновлених і діють без спеціальних на те повноважень як опікуни або піклувальники. 

Доцільно поняття«повноваження» розглядати як можливість або суб’єктивне право представника діяти від імені особи, яку він представляє, а також як чинник, що визначає зміст і межі такої дії. Цивільний кодекс передбачає правові наслідки вчинення представником правочинів з перевищенням повноважень. Відповідно до ст. 241 ЦК правочин, вчинений представни-ком з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише в разі наступного схвалення правочину цією особою. 

Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язок з моменту вчинення цього правочину.